У моїй уяві, Максим Удинський — локальний коміксовий Бог і на це є дві причини. По-перше, він дійсно непогано створює світи, а по-друге, ніхто його не бачив, але хочеться вірити, що він існує.

Хоча на рахунок другого все ж трохи лукавлю, він презентував свій комікс у Полтаві. Та це чи не єдиний випадок, коли автор і читач зустрілися віч-на-віч. Втім, було б дивно, якби комікс про психлікарню намалював любитель поспілкуватися.

Комікс Максима Удинського, «Залізна голова», у моєму особистому рейтингу україномовних мальописів займає третє місце. Одразу після всіх коміксів Олександра Корешкова і, вистражданих авторами, «Трьох проти зла».

За жанром, «Залізна голова» — це фантастично-містично-психологічний трилер з елементами горору. Події розгортаються в українській психіатричній клініці майбутнього, де за хворими доглядають робо-санітари на пару з не надто зацікавленими у своїй роботі медсестрами. Сам головний герой охрестив цей заклад  «дуркою», а його пацієнтів — «нашими психами».

Звати головного героя — Сурма. Він сам вибрав собі таке ім’я, бо свого справжнього він не пам’ятає, як і свого минулого. У голові у Сурми велика металева пластина, на якій не росте волосся, тому виглядає він, як справжній козак, що відкрив для себе панк-музику. А ще герой чує голос невідомої істоти, Урума, що вічно слідує за ним, вимагаючи уваги.

Історія описує будні протагоніста: його прийоми у лікаря, спроби налагодити контакт з іншими пацієнтами та намагання згадати все, що відбувалося з ним до лікарні. Час від часу цю рутину розбавляють містичні події та жахи, які Сурма бачить наяву.

Малюнок виконаний у чорно-білій гаммі, що додає історії нуарності. Тим не менш, Максим Удинський професійний художник і міг би витиснути з кольору більше, ніж просто п’ятдесят відтінків сірого. Але він митець, так бачить і не у моїй компетенції це обговорювати. Великим плюсом малюнку є те, що автор не намагався зробити персонажів фізично привабливими: одних він робить максимально схожими на пересічних людей, інших навмисне спотворює. Асиметричність, різкі та гіперболізовані риси обличчя, модифікації тіла — все це у даному сетингу виглядає природно і доречно.

Ну і сам спосіб Максима Удинського розповідати історію заслуговує уваги. Тому що все відбувається плавно, логічно і у тому темпі, який потрібен читачу, щоб зануритися у сюжет. У «Залізній голові» дійсно гнітюча атмосфера і саспенс, який справді затягує. Уявіть собі симбіоз  «Пролітаючи над гніздом зозулі» та «Острова проклятих», що приправили «Мементо», і ви приблизно зрозумієте, які емоції викликає цей комікс при прочитанні.

«Залізна голова» має лише два незначні недоліки. Перший — монологи головного героя і коментарі автора чомусь помістили у однакові жовті прямокутні бабли, що трохи дезорієнтує при читанні. Другий — мені не подобається обкладинка коміксу. І справа навіть не у виконанні чи композиції, а у тому, що вона взагалі не відображає того, що відбувається під нею. Якби я із принципу не скуповувала всі українські мальописи, які бачу, то, швидше за все, пройшла би повз.

Висновок. Краще витратьте 70 гривень на “Залізну голову”, ніж на каву, фаст-фуд, чи донат у черговій мобільній тапалці. І найголовніше — не хворійте.

Автор: Оля Мирон